Нещодавно була учасником «Соціального форуму «Солідарність заради конституційних прав», який відбувся в Українському Домі. Юрій Збітнєв зібрав чимало поважних людей, які кожен по собі досяг певних результатів у творенні громадянського суспільства, відстоюючи права та інтереси членів громадської організації. Але довго (в черговий раз) слухала і думала одне: «чому ми всі разом і кожен окремо, розумні, з великим багажем досвіду і знань, так і не можемо щось змінити.
Тому свою коротку промову і почала зі слів: «Прикро, але впродовж останніх семи років доводиться від своїх студентів чути закиди: ви, дорослі, не можете змінити систему, не здатні змінити суспільство». Намагаюся щоразу їм заперечити, мовляв громадянське суспільство будують громадяни, а не їх лідери. Якщо чекати, що хтось це зробить за нас, то довго чекати доведеться. Один з виступаючих переді мною сказав: «Молодь тікає з України». Ні, вона тікає не з України, вона тікає від нас – дорослих, які такі розумні. з таким багажем досвіду і знань, вміють тільки говорити. А от діяти… І вся біда в тому, що ми не вміємо об’єднуватися навколо однієї суспільної ідеї. Ми об’єднуємося в громадські організації навколо проблеми, вирішивши яку – розбігаємося. А ідея в кожного одна і досить проста – домогтися гарантій держави щодо захисту прав в усіх сферах, не залежно від того, якого кольору приходять до влади чиновники.
Тому свою коротку промову і почала зі слів: «Прикро, але впродовж останніх семи років доводиться від своїх студентів чути закиди: ви, дорослі, не можете змінити систему, не здатні змінити суспільство». Намагаюся щоразу їм заперечити, мовляв громадянське суспільство будують громадяни, а не їх лідери. Якщо чекати, що хтось це зробить за нас, то довго чекати доведеться. Один з виступаючих переді мною сказав: «Молодь тікає з України». Ні, вона тікає не з України, вона тікає від нас – дорослих, які такі розумні. з таким багажем досвіду і знань, вміють тільки говорити. А от діяти… І вся біда в тому, що ми не вміємо об’єднуватися навколо однієї суспільної ідеї. Ми об’єднуємося в громадські організації навколо проблеми, вирішивши яку – розбігаємося. А ідея в кожного одна і досить проста – домогтися гарантій держави щодо захисту прав в усіх сферах, не залежно від того, якого кольору приходять до влади чиновники.
У виступі ще одного учасника прозвучало запитання: «Цікаво, чого вчать своїх дітей олігархи? Невже кажуть: вчиться, вчіться, вчіться, і будете мати яхту довшу ніж у ….». Я більш ніж певна – не вчать і не дають настанов, бо ті вчаться не в Україні, та й живуть вони не в Україні. Вони живуть і вчаться в іншому (за кордоном) суспільстві, де немає злиднів, де є соціальні гарантії, де є навіть вибір, що купувати і як, і при цьому почуватися захищеним. Що їм до цієї «нашої» неньки України.
А ми тут живемо, працюємо та ще й вмудряємося «вляпуватися» в халепи, з яких викручуємося по 5-6-9 років.. У свій час (2003-2005 рр.) повірили державі і почали люди вкладати кошти – інвестувати – у будівництво житла для своєї сім’ї, не чекаючи на милостиню держави. Прикро, але тоді ми чомусь не цікавилися, що немає в країні жодного закону, який би регулював відносини приватного інвестора, забудовника, замовника будівництва. Натомість, що отримали – більше 1-го мільйона українців не побачили своїх грошей і квартир, зате країна отримала 4500 тисяч об’єктів незавершеного будівництва і сотні тисяч будівельних організацій, які тікають від відповідальності найлегшим шляхом – йдуть на банкрутство.
Чи є вихід. Так! Є. Треба об’єднуватися навколо ідеї – «Ми будуємо громадянське суспільство!», де відповідні закони будуть прийматися, в цій же будівельній галузі, а не ігноруватися нардепами, які є будівельними олігархами. Звичайно, ну як Комітет з питань будівництва може пропустити будь-які зміни до Законів, не кажучи вже про прийняття нових актів, коли третина в ньому – будівельні монстри. Хто ж собі такий вирок прийме?
Тому й потрібне нам громадянське суспільство, щоб мати змогу впливати на тих «обранців», яким зараз так набридли «дикі» походи до їхніх стін людей, які їх обирали.
Нам, справді, необхідно будувати громадянське суспільство, щоб мати гарантії ще в одній сфері – споживчій. Я професійно вже впродовж 12 років займаюся захистом прав споживачів. Але так песимістично ще ніколи не почувалася. Лише зараз згадую ті позитивні емоції, коли робила репортажі, проводила інтерв’ю на теми: створюємо Держспоживстандарт, розширюємо повноваження цієї солідної структури, впроваджуємо нові стандарти. І ось останні роки тільки й доводиться, що разом з фахівцями боротися проти всіляких дурних змін та доповнень: спочатку так Закон України «Про захист прав споживачів» змінили, що всі назвали його – закон, що захищає горе-виробників. Цього мало виявилося, внесли зміни – про перевірку попередити за 10 днів. Та що ж тоді перевіряти, і кого. Але й це не все. Щороку тільки й констатують фахівці – знову дозволили використовувати добавку, яка в тій же Європі заборонена; знову скоротили перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації; знову звузили повноваження держави щодо контролю за якістю продукції. Але найвищий пілотаж політиків – це рішення про реорганізації Держспоживстандарту. Чомусь наше споживче суспільство тихо й мовчки спостерігає, як ось вже 9 місяців «реорганізується» ця структура (кінця краю не видно), як 9 місяців народжується нова – Інспекція з питань захисту прав споживачів. І тільки ті, хто не може працювати без співпраці з цим органом, обурюється – та коли ж там визначаться зі своїми повноваженнями, за що держава 9 місяців держслужбовцям гроші з казни виділяє, як допустили, щоб втратити повноваження держави контролювати додержання норм і правил, стандартів.
Це надто серйозне питання. Адже, хто сьогодні може дати відповідь на те, що ми їмо? Що їдять наші діти? Чому діти падають на уроках? Чому помирають в школах? Чому мільйони наших дітей потребують серйозної медичної допомоги? Чому українці після 40-ка стають кволими, хворими? Чому такий низький вік українця? Відповідь проста – їмо непотріб, неякісне, не натуральне.
Дивна ще одна позиція – Європа так активно стежить за всім, що відбувається в Україні, але така сліпа й глуха до звужень повноважень держави за дотримання стандартів. І тут відповідь проста – Європа завалена простроченою продукцією, не натуральною. Її треба десь подіти. Чому б не спихнути все Україні, де «з’їдять» все.
Такого ще не було – виробники малого і середнього рівня закликають споживачів до спільних дій. Адже нашим виробникам, які ще мають можливості і бажання випускати натуральну і корисну продукцію, дуже складно чесно конкурувати з контрафактом, з фальсифікатом, який на територію заходить контрабандою.
Підняти ціни теж не можуть наші виробники – наша бідність не дозволить купити якісне і дороге.
То ж годі думати, говорити, обговорювати. Час діяти.
І якщо на форумі всі підтримали відкритий лист до президента, то це добре. Але цього мало. Всі погодилися змусити владу провести «круглий стіл» - відкритий діалог «Влада і громадяни», то я запропонувала – почати хоча б зі «споживчого форуму», де виробники, споживачі (а це ми всі) і влада подивляться один одному в очі.
Немає коментарів:
Дописати коментар