Кожному своє

Одне дорожчає (продукти та послуги, скажімо), інше дешевшає (наприклад, людське життя); одні рахують копійки в кишені, інші мільйони на рахунках, одні хвилюються про городину, інші – про «закрома батьківщини». Кожному своє. У кожного своя місія. У кожного свої витрати.

Хтось витратився на квартиру, яка й досі будується; хтось вклав гроші у бізнес, який не пережив кризові роки; хтось очікує на підтримку держави, а її все немає й немає…

А хтось і не витрачався, і не вкладав, і не надто очікує. Хіба таке буває. Мабуть, що ні. Не дарма ж кажуть, щоб щось отримати, треба спочатку віддати.

Так воно й є: витрачаєш багато у передвиборчій боротьбі, щоб потім ще більше отримати; витрачаєш так багато за нову посаду, щоб потім ще більше отримати; витрачаєш, витрачаєш, витрачаєш…Та куди б зараз, хто і скільки не витрачав, все з однією метою – отримати більше. Поняття безкорисливості, почуття обов’язку хтось відмінив у нашій країні, бо якось вони забулися, загубилися у лабіринтах суцільного державного хаосу. 

Хоча і запевняють нас, що все спокійно, все гаразд, нічого хвилюватися, майбутнє буде. Та коли виходиш в черговий раз з магазину, то тільки й чуєш голоси людей навколо – сьогодні вже й батон дорожчий, а сьогодні цукор піднявся в ціні, а вибачили, що олія здорожчала і так далі… Що воно буде? Куди ми йдемо? За що жити будемо? Запитань багато? Відповіді немає.

Бо як можна пояснити тим людям, які, наприклад, вже шостий рік борються за те, щоб хоча б хтось почув їхню проблему – не будується будинок, в якому і бюджетні кошти «застрягли», і людські, і декількох фірм і фірмочок. Як пояснити цим людям, що вже третій місяць готують папірці всілякі, щоб хоча б 7 мільйончиків отримати на першочергові роботи перед продовженням будівництва. Як пояснити багатьом іншим в той час, коли така собі звичайна новина в Інтернеті гуляє – 22 мільйончики на ремонт резиденції Президента. Воно то так, резиденції мають бути відремонтовані, але ж як пояснити тим людям, які в дощ по вулицях наших міст пройти не можуть, бо стоки не працюють, як пояснити тим людям, які в будинках державного фонду проживають, де дахи течуть, де труби гниють від давності; як пояснити тим дітям, школи яких зачиняються, бо грошенят в казні немає. Чому одним є, а іншим немає. Бо мабуть, так воно є – у кожного своя доля, у кожного своя місія.