Щоразу готуючи газету до випуску, спілкуючись із фахівцями та й переглядаючи телепрограми на споживчу тематику переконуюся в одному – ми ще так довго будемо говорити і про неякісні товари, і про безвідповідальність виробників, і про хитрощі продавців.
Але вивчаючи розвиток споживчої політики за кордоном, розумію, що й там довгий шлях пройшли, щоб впорядкувати , скажімо так, відносини між виробниками, продавцями і споживачами. І все ж не настільки довгий, як в нашій Україні.Спочатку захист прав споживачів у ЄС не розглядався як окреме питання. Лише згодом споживчі питання почали розглядати як частину змін у контрактному законодавстві, транспортній політиці, конкуренції, у сфері стандартів і безпеки харчової продукції тощо.
З прийняттям Маастрихтської угоди 1993 року у ЄС почали приймати Директиви щодо споживчих прав. З часом у структурі Європейської комісії був створений окремий Директорат споживчої політики.
Аналізуючи різні Директиви стає зрозуміло – вони вимагають, щоб усі товари, які продаються споживачам, були безпечними і містили критерії, яким продукція повинна відповідати для забезпечення безпеки. Відповідно до Директив виробники та імпортери несуть відповідальність за безпеку товарів, які вони продають, а у кожній країні існують органи, відповідальні за перевірку відповідності вимогам і виведення небезпечної продукції з ринку, якщо це потрібно.
Дивно, але Директиви у ЄС виконуються, а чомусь в нашій країні тільки чути балачки, як воно все має бути, щоб і безпечна продукція продавалася, і корисна була, і врешті-решт, щоб діти не були настільки слабкими, щоб звільняти їх на уроках фізкультури від здачі нормативів.
Як не банально прозвучить на завершення, все ж скажу – наше здоров’я в наших руках і у наших споживчих знаннях. Купуймо якісне, повірте, воно є і в наших магазинах.
Щиро ваша
Тетяна Шальман
Немає коментарів:
Дописати коментар